Пускове пристрій

Використання пускового пристрою буде особливо корисно автолюбителям, які займаються експлуатацією автомобіля в зимовий час, оскільки воно подовжує термін служби акумулятора, а також дозволяє без проблем заводити холодний автомобіль взимку, навіть при не повністю зарядженому акумуляторі. З досвіду відомо, що при мінусовій температурі акумулятор знижує свою віддачу на 25...40%. А якщо він ще не повністю заряджений, то не зможе забезпечити потрібний для пуску двигуна початковий струм 200 А. Цей струм споживає стартер в початковий момент розкрутки вала двигуна (номінальний струм споживання стартером близько 80 А, але в момент пуску він значно більший).

Прості розрахунки показують, що для того щоб пускове пристрій ефективно працювало при підключенні його паралельно з акумулятором, воно повинно забезпечувати струм не менше 100 А при напрузі 10...14 В. При цьому номінальна потужність використовуваного мережевого трансформатора Т1 (рис. 1) повинна бути не менше 800 Вт. Як відомо, номінальна робоча потужність трансформатора залежить від площі перетину магнітопроводу (заліза) в місці розташування обмоток.

Рис. 1. Схема пускового пристрою

Сама схема пускового пристрою досить проста, але вимагає правильного виготовлення мережевого трансформатора. Для нього зручно використовувати тороїдальне залізо від будь-якого ЛАТРА — при цьому виходять мінімальні габарити і вага пристрою. Периметр перетину заліза може бути від 230 до 280 мм (у різних типів автотрансформаторів він відрізняється).

Перед намотуванням обмоток необхідно закруглити напильником гострі краї на гранях магнітопроводу, після чого його обмотуємо лакотканню або склотканиною.

Первинна обмотка трансформатора містить приблизно 260...290 витків проводу ПЕВ-2 діаметром 1,5...2,0 мм (провід може бути будь-якого типу з лаковою ізоляцією). Намотка розподіляється рівномірно в три шари, з міжшаровою ізоляцією. Після виконання первинної обмотки трансформатор необхідно включити в мережу і виміряти струм холостого ходу. Він повинен становити 200...380 мА. При цьому будуть оптимальні умови трансформації потужності у вторинну ланцюг. Якщо струм буде менше, частину витків треба відмотати, якщо більше — домотати до отримання зазначеної величини. При цьому слід враховувати, що залежність між індуктивним опором (а значить і струмом в первинній обмотці) і числом витків є квадратичною — навіть незначне зміна числа витків призведе до суттєвого зміни струму первинної обмотки.

При роботі трансформатора в режимі холостого ходу не повинно бути нагріву. Нагрів обмотки говорить про наявність міжвиткових замикань або ж продавлюванні і замиканні частини обмотки через магнітопровід. В цьому випадку намотування доведеться виконувати заново.

Вторинна обмотка намотується ізольованим багатожильним мідним проводом перетином не менше 6 кв. мм (наприклад, типу ПВКВ з гумовою ізоляцією) і містить дві обмотки по 15...18 витків. Намотуються вторинні обмотки одночасно (двома проводами), що дозволяє легко отримати їх симетричність — однакові напруги в обох обмотках, яке повинно бути в інтервалі 12...13,8 В при номінальному мережевому напрузі 220 В. Вимірювати напругу у вторинній обмотці краще на тимчасово підключеному до клем Х2, ХЗ навантажувальному резисторі опором 5...10 Ом.

Показане на схемі з'єднання випрямляючих діодів дозволяє використовувати металеві елементи корпусу пускового пристрою не тільки для кріплення діодів, але і в якості теплоотводів без діелектричних прокладок ("плюс" діода з'єднаний з кріпильною гайкою).

Для підключення пускового пристрою паралельно акумулятору, з'єднувальні проводи повинні бути ізольованими і багатожильними (краще, якщо мідними), з перетином не менше 10 кв. мм (не плутати з діаметром). На кінцях проводу, після облужування, припаюються з'єднувальні наконечники.

Контакти вимикача S1 повинні бути розраховані на струм не менше 5 А, наприклад типу ТЗ.